до одинадцятої дня екзит-полу душа моя пійшла в п'ятки.  голосували тотально за кандидата "я"! як не дивно, після цього все перевернулося догори дригом і почалась тотальна юлька. Львів як не як. так от на цей рахунок в мене є теорія - люди, що не ходять зранку до церкви ... ну менше з тим. що було - то загуло. думаю з цих виборів пам'ять залишить тільки епізод, де жіночка прийшла голосувати з своєю кишеньковою собачкою. собачку звали юлька.

такий простий совєцкий паркан (зі всією неотесаністю і дурними словами на ньому). з одного боку мій компутерний стіл з компутером . по інший бік що - поки не бачу. заходю в інтернет, в якусь соцмережу типу "кантакта". бачу аватарки користувачів. що не тицьну курсором - з-за паркану підстрибує щоразу нова лисина. стаю навшпиньки, визираю за паркан, а там ... цілий ряд піддатих, опецькуватих і лисих мужиків. за ними - ще один паркан. хапаю повітря від здивування  - стільки бо нового побачила! "дай єй спокой", - каже один мужик до іншого. "Єй відкрилася каварная суть вєщєй"...

френди оце писали про позитиви мовчання як такого. людина мовчить бо має таємницю, людина мовчить бо не має що сказати, людина мовчить, бо їй просто байдуже... можна той рядочок собі просто продовжити. але мовчання - теж вид комунікації, більше того - це сигнал. хотіла б поговорити про таку річ як втрата голосу, чи то пак страх говорити. опишу цей стан - всі діалоги видаються доповненими і без тебе, здається, що хтось знає більше, або інакодумців так багато, що їм би за руки взятися і хороводи водити, для чого казати, що хтось помиляється, якщо це не змінить рівним рахунком нічого? якщо взяти благодатний грунт соціофобії і посадити на ньому страх і дискомфорт висловлення своєї думки, себто "втрату голосу", то матимемо просто бурхливу зелену стіну відчуження людей. маю таке враження, що цьогочасна модна тенденція на захмарний Iq - на таких собі інтелектуальних геніїв не мине без певних психологічних втрат для звичайних людей. подивитися на героїв сучасного кінематографу тільки - хай то буде хоч кульгаючий лікар, хоч такий-сякий детектив - вирішення проблем до них приходить швиденько, може так і не на одному вдиху, але так за кілька днів все геніально розрулюється.свою роботу вони роблять так, наче бавляться і не витрачають на те багато зусиль. і тут, увага, пастка. якщо хотіти від своїх мізків стільки ж обертів і стільки результату за такий час, то починається депресняк і відчуття такої хм.. імпотеніції, чи що? але це я так про кінематограф між іншим згадала. насправді розумна людина з своїм стилем - це ідеал цьогочасності. багато довелося бачити снобізму, особливо в середовищах, де є конкуренція, один перед одним розправляють павичевого хвоста своїх пізнань, дивляться в кого він більший чи то довший( ... )

повісили на мене одне опитування - дізнатися експертну думку стоматологів. Приходжу в першу по списку клініку, кажу так то і так то, потрібно 10 хвилин вашого часу, вам за ці 10 хвилин - 30 гривень. Що думаєте, сума викликала у всіх то іронічну посмішку, то відвертий сміх...блін, треба було колись послухати мамці і піти вчитись в медичний...

По мнению Гималайских Учителей, самая великая книга всех времен и народов называется «Колобок». Это повествование издавна известно в славянском мире, хотя время рождения эпоса теряется в глубине веков. На происхождение книги от великой расы ариев (ориев) указывает само название. В своей основе оно имеет слово «коло» - круг, что является праславянской версией санскритского «Кали». Это имя великой богини смерти и разрушения, имя великого завершения круга мироздания.

Главный эпический персонаж - Колобок. Это нечто круглое, являющее собой наш тварный мир. Мир плоти. Он был создан по причине энергетического голода творческих Начал неподвластных ему. Находящихся вне его. Созидательным Началом было женское начало Баба (санскритское слово). Побудительным Началом творения было мужское начало Дед (тоже санскритское слово). Следует отметить, что подобные воззрения нашли отражение в древнекитайской философии Инь-Янь. А премудрые Рерихи разъяснили всем, что библейский «Ветхий Днями» - это Дед. Они же растолковали, что Библия просто обходит вниманием Бабу по причине пренебрежительного отношения к женщине на Востоке. Поэтому никаких противоречий между «Колобком» и другими вероучительными книгами нет и быть не может!

( текст повіністю) )

Покинуті сліди, бліді перфорації на тілі снігу що випаде
Наступного тижня чи випадав вчора похапцем
Закутані в шалик самотності кріпленні наче кронштейн до хребта
Зі спини ми нагадуєм душі дерев,
Наші постаті так сплелись, що напевно Ти знаєш про все,
Говори…
Чи поглянь ось в цю точку, наче зараз натрапиш на мої очі,
Пророкуй…
Розкажи, як це страшно –загублений нюх,
Якщо вовк між овець не знаходить рідню,
Якщо повня стане колодязем, де врешті потопляться ночі,
Пінні хмари кидатимуть в натовп зірки…
Вдень вмирати, а ніччю вкриватися тими ж зірками
Коли місця не стане для нас на усій безкінечній землі
Якщо вітер вкраде ці останні сліди, що не встигнуть на сніг,
Що коли
Не знайдем свою зграю…

тепер щоночі сняться птахи. вони прилітають на заміну північному безсонню. сови і папуги, а цієї ночі були ще лелеки великі такі, і їхні лелеченята. і знову птахи, часом клітки, часом небо. хто б мені пояснив..

коли була в примірочній магазину чула цікаву розмову. до охоронця підійшов дідок, судячи з манери говорити, вкрай інтелегентний. Дідок заявив, що цьому охоронцю б підлікуватись, розказав офігівшому чоловікові про те, що в нього (в охоронця) гепатит б. охоронець розвів руками (це я образно, бо візуально не бачила - з примірочної не видно) і пояснив, що справді нещодавно лікувався і ніби навіть вилікувався, але є сумніви. Тоді дідок розказав чоловікові про інші хвороби на які той хворів, чоловік все більше і більше ставав ошелешеним. дідок спокійно порадив ліки з народної медецини (які саме - не розчула), ще комусь з продавців "вгадав" їхні хвороби, зацитував Шевченка... На прохання охоронця залишити свій телефон відповів, що рятує кого може, але коли почне давати свій номер, то в добі мало б бути 24 тисячі годин аби він усе встиг, і пішов. продавці сперечались чи може бути такий дар від Бога, охоронець не знаходив собі місця ходив туди-сюди і бубнів, що старий УСЕ побачив.. а в мене тільки одна нав'язлива думка, що все ж насправді. і логіка знову пасує..

дорогі френди, чи є серед Вас люди віком 31-40 років, які б погодилися пройти опитування від компанії AsK GFK через мейл-адресу?
результати опитувань зводять до статистики, а імена ніде використовувати не будуть
пс.коменти скриняться

паніка то не так страшно, як голі полички наших аптек. сьогодні намагалась купити марлеву пов'язку, ну але дзуськи - розкупили навіть широкий бинт.єдине за що переживаю, щоб гласність (чи то паніка)не стала раптом плацебо-до-навпаки.
а ще цікаве ставлення роботодавців під час карантину - мене сьогодні вламували набрати роботи на вихідні (в них 10 людей відмовилися робити). саме ж начальство брало на глум тих хто переживає тусуватись в людних місцях. Брали "на слабо". а от в впу, де моя мама викладає, сцуки-начальство відмінили лише лекційні заняття, а практику залишили. тобто діти після 9-11 класів активно випікають кондитерські вироби на замовлення аби не зменшився прибуток, що йде в кишені тих жеж баб-начальниць. а ці діти з училища будуть вкалувати в той час коли інші студенти матимуть змогу захиститись відсиджуванням вдома. ну не кримінал?

страшна річ мобільні телефони. через них не можна зникнути безнаказано, кожен тобі нагадає,що дзвонив кілька раз, а ти зараза слухавку не взяла. ну вибачте, просто це тільки день такий в ізоляції, треба було зрозуміти себе, розставити все по місцях, самоіндифікуватися. інколи мені здається, що кожен з нас тривимірна картина, чи принаймі малюнок.ми так сильно впливаєм один на одного, що наші контури розмиваються від тертя, і в результаті ми опиняємся у плямах несвоїх вподобань, несвоїх звичок і рис характеру. вода змиває бруд і емоції, усамітненість - чужі впливи.
А за вікном фентезюшний туман півдня тримається. а кольорові сни приходять підтвердити, що все правильно

терпіти неможу ці зони переходу, коли старе вже помахало ручкою,а нове світочуття ще тормозить і, наче некрекнута програмка, не запускається. перевернута nauthiz, перевернута kano в рунах. коктейль думок, волосся дибки. а щеякось не до ладу нав'язливо жалію, що обєктив мильнички пропустив золотий період

сьогодні днем бачила замурзану циганку біля банкомату. Циганка знімала гроші з кредитної картки. розчулило.

я зворушена, просто не могла не перетягнути до себе в журнал ось це :)

з спільноти misto_lviv

Немає крихт без ломленого цілого

Закилимовані шляхи уверх і вниз

І так багато зоряними крихтами зясіяно доріг

Тобі – туди. Мені? Я трішки тут побуду

Послухаю як тишина вночі заложуючи вуха тисне в груди

В’юнка мов ящірка,

Сталева як ножі. Приходить і верзе щось про минуле

Іде, і кроки схожі на Твої

Луна в дахах заплуталась – почули

Зранку антени ловлять солов’їв.

 

Кажи, слова хай цокотять підковами в бруківку,

Нехай достукують крізь магму до ядра.

Вдягни біруші і іди собі по світу,

Скинь скальп свій і монет в нього збери за нас, за всіх

Якщо хоч трішки варті нічні чаяння з чаюваннями з нудьги

Якщо хоч трішки праведності в сміхові,

Якщо хоч трішки правильно в лічбі…

Якщо на йоту правильно з Тобою…

Якщо це все ще данина Тобі…

є люди, а є людиська. скільки не перебирай метафізичних істин і психологічних затертих шаблонів, нічого не зміниться. підлість була у всі часи, її просто так не викосиш. це я так здалека про те, що мені доведеться переводити щоденник у підзамкОвий режим. не хотілося б, люблю відкритість і знаю, що є люди не зареєстровані у жж, що читають це часом. але я змушена. кілька днів тому об'явилося одне людятко, що вирішило підмочити мою репутацію написавши кілька кляуз на мене на кількох форумах історичних реконструкторів. все б нічого, але ця особина вирішила подати ланки на мої інтернет-ресурси.
мало бажання, щоб воно читало і зловтішалося..відтак загальні речі будуть відкриті, а більшість постів під замочком...